Експрем’єр Гончарук пояснив, чому Байден не поспішає говорити з Зеленським

З моменту інавгурації Джо Байдена пройшло більше місяця. За цей час президент США встиг поспілкуватися з лідерами майже 40 країн, але президент Зеленський поки не в їх числі.

Чи означає Це, що Україна так низько в списку пріоритетів США? Ні. Підтвердженням важливості України для Сполучених Штатів є і заява Байдена про підтримку України, зроблена в Мюнхені, і виділена Пентагоном додаткова підтримка нашим Збройним силам.

Втім, затишшя на телефонній лінії між президентами США і України — це сильний дипломатичний сигнал Україні: «ми вас підтримуємо, але погано розуміємо. Ви декларуєте бажання боротися з корупцією, але самі її стимулюєте і захищаєте. Це як?».

У Вашингтоні добре вивчили урок спілкування офіційного Києва з МВФ, у відносинах з яким український уряд має звичку забувати про виконання зобов’язань на наступний день після отримання грошей. Тому розуміють, що дзвінок з Києвом потрібно добре підготувати, щоб він не був сприйнятий як підтримка того, що останній рік відбувається в Україні.

У США помітили, що після інавгурації Байдена Зеленський сильно змінив модель поведінки. Виключення Олександра Дубинського з фракції «Слуги народу», прийняття закону про реформу СБУ, санкції проти Медведчука і активізація процесів проти Коломойського — це круто, і американцями було сприйнято дуже добре, але поки виглядає як «window dressing» (показуха).

Так, Дубинський не у фракції, але, наприклад, відповідальності за участь у прослуховуванні наради прем’єр-міністра і голови НБУ він досі не поніс. Медведчук під санкціями, але люди, пов’язані з Андрієм Портновим, досі курують реформу судової та правоохоронної системи в Україні. Нападки на людей Коломойського нібито почалися, але головна справа досі не просувається, і це виглядає досить дивно. Особливо враховуючи те, скільки часу воно вже розслідується.

Затишшя довго тривати не може, тому Байден, звичайно ж, незабаром подзвонить. Як тільки переконається, що його сигнал почули і правильно зрозуміли.

Багато хто вважає, що достатньою демонстрацією такого розуміння було б звільнення Андрія Єрмака. І не тільки через численні скандали, пов’язані з його ім’ям, а й тому, що рік тому саме він був організатором і головним адвокатом колишнього «радикального розвороту» політики Зеленського.

Однак набагато важливішими зараз для репутації і майбутнього України були б три системні сигнали, які зараз Зеленському потрібно відправити українському суспільству (насамперед) і світу.

Сигнал № 1: Стоп конвертам під куполом і політичної корупції

Зарплати в конвертах для українських парламентаріїв-такий собі “секрет Полішинеля”. Всім відомо, що це явище існує. Журналістські розслідування фіксують чимало незрозумілих зустрічей представників олігархів з топ-чиновниками і задають незручні питання. Але до конкретних справ про підкуп парламентаріїв правоохоронці поки не доходять. І всі розуміють, чому.

Ми настільки звикли, що депутати “беруть”, що стали сприймати такий стан речей майже нормою. Однак для наших західних партнерів це зовсім не норма, а, скоріше, ціннісна аберація, яку вони не можуть зрозуміти. Американці знають, що цей “rule of envelope” при голосуваннях в українському парламенті досі існує. І не можуть зрозуміти: чому, якщо Володимир Зеленський з самого початку заявляв про боротьбу з корупцією, як про один зі своїх головних пріоритетів.

Потурання конвертів під куполом-це немов громадянському суспільству вступати в “гонку озброєнь” з олігархами. Це вступ в улюблену гру олігархів на їхньому полі, де суспільство завжди програє через непорівнянні фінансові ресурси.

Вирішити цю проблему президент може дуже швидко і ТІЛЬКИ політичною волею»зверху”. Хороший крок для виконання підписаної ним же у вересні 2020 року Антикорупційної стратегії.

Сигнал № 2: Правосуддя без впливу ” попередників»

На Всеукраїнському форумі ” Україна 30. Розвиток Правосуддя”, який відбувся в Києві в перших числах березня, Володимир Зеленський сказав Чимало правильних слів про реформування судової системи, створення чесного і незалежного суду. Реальність, втім, виглядає дещо інакше.

Те, що в судовій системі досі працюють люди типу одіозного судді Павла Вовка, який дозволяє собі ігнорувати виклики до Вищого антикорупційного суду, а в офісі президента продовжує працювати Олег Татаров, чомусь недосяжний для правосуддя, говорить: «Київ, у нас проблеми».

Очищення українських судів є спільним завданням не лише громадських активістів чи антикорупційних органів, а й насамперед президента.

І навіть якщо Зеленський вірить в те, що Татаров і Вовк — «хороші хлопці», і на них просто «наїжджають соросята», то для української судової системи їх присутність на посадах — це чіткий сигнал: нічого не змінилося, можна брати, як при «попередниках». І цей сигнал “програмує” мотивацію і впливає на щоденні дії тисяч суддів по всій країні. Це щодня вбиває надію людей на справедливість і, що важливіше, знищує репутацію України.

Сигнал № 3: “Zero tolerance” до політичного тиску на антикорупційні органи

Численні противники антикорупційної інфраструктури та НАБУ, зокрема, в українській владі намагаються перевести дискусію на особистості – в площину»Артем Ситник не справляється з обов’язками”. Але справа тут не в професіоналізмі Ситника, а в спробі використовувати інструменти політичного тиску для того, щоб «окреслити червоні лінії» для майбутніх директорів Національного антикорупційного бюро. Мовляв, ось що відбувається з тими, хто насмілюється протистояти системі і вважає себе вільним від наявних політичних «розкладів».

Повторяться. Питання не в тому: Ситник хороший чи поганий. Ефективний або не дуже. Питання в тому, що він-точно не найбільша проблема, і його точно не можна звільняти з політичних мотивів. Тому що це «запрограмує» систему на майбутнє і буде сигналом всім його наступникам і колегам-розслідувачам: «захочеш зловити велику рибу — будеш звільнений». Це створює для слідчих органів “політичну мотивацію”, що неприпустимо ні за яких обставин.

Тому, коли європейські парламентарії у своїй резолюції від 11 лютого 2021 року щодо імплементації Угоди про асоціацію України з ЄС назвали НАБУ ефективною антикорупційною установою країни і одночасно висловили жаль з приводу того, що антикорупційні інститути України атакуються з боку депутатів Верховної Ради, вони захищали не Ситника. Вони захищали директора НАБУ від звільнення з політичних мотивів.

Натомість у Верховній Раді депутати “Слуги народу” розпочали збір підписів на проведення позачергової сесії для звільнення Ситника. І це під час візиту в Україну президента Європейської Ради.

З позиції Вашингтона це виглядає дуже погано. Щоб це змінити, Президенту слід було б гарантувати НАБУ незалежність і готуватися до проведення чесного конкурсу на посаду директора НАБУ. Як це правильно робиться, попередній уряд показав на прикладі конкурсу в НАЗК, переможець якого Олександр Новіков не побоявся заявити про кримінальні порушення в партії влади — «Слуга народу». Ніякої політики. Тільки юридична оцінка. Так і повинні працювати незалежні інститути.

В Америці є популярне прислів’я:»Perception is reality”. Якщо в очах навіть наших друзів українська влада виглядає дещо нещирою, то це питання до того сприйняття себе, яке вона виробляє. Змінити це сприйняття можливо. Але потрібно продемонструвати відданість власним заявам, що проявляється в системних кроках.

На Заході чекають чітких сигналів від України. Показово, що проукраїнський виступ Джо Байдена і Жорстка риторика на адресу Кремля прозвучали на тій же конференції, де в 2007 році Володимир Путін виступив зі своєю «мюнхенською промовою». Яку багато аналітиків розцінили як» анонс ” нової холодної війни. Напади на Грузію в 2008 р.і Україну в 2014 р. показали, що такі висновки мали під собою підставу.

Джо Байден-давній друг України і розбирається в українських справах, як, напевно, жоден з президентів США до нього. Те, що він обрав майданчик Мюнхенської безпеки конференції для підтримки України та «відповіді Путіну», свідчить про те, що ми важливі для своїх друзів.

Тепер прийшов час дати сигнал їм, що ця важливість — взаємна.

Джерело