“Санкції для каналів Медведчука”: що означає мовчання Тимошенко

Ірина Дубровська 8, Лютий 2021, 22:18 1374

З моменту появи інформації про застосування санкцій щодо проросійських каналів “112 Україна”, NewsOne та ZIK, а також їх власника Тараса Козака, минув уже майже тиждень. За цей час на указ президента встигли відреагувати всі – від його прихильників до ненависників, від тих, хто вважає себе політиком чи експертом, до справжніх важковаговиків. Крім однієї людини, яка, зазвичай, докладає всіх зусиль, щоб її голос перекривав усі інші.

Сказати, що поява звістки про застосування санкцій до “групи Медведчука” викликала фурор – значить не сказати нічого. Багатьом “публічним особам” довелось швиденько “міняти курс” – від намагання переконати когось у тому, що “канали Медведчука” “не вороги” і вітань “їхній професійній діяльності”, до звинувачень Петра Порошенка (і навіть трішечки Джо Байдена, уявіть собі!) у тому, що він не закрив ці канали раніше.

Дехто взагалі встиг призабути, як всього три роки тому збиралась боротись за один з підсанкційних каналів, NewsOne, називаючи саму ідею його закриття – “ідіотизмом” та обіцяючи “дати бій” спробам його закрити (хоча тоді ні про яке закриття мова навіть не йшла). Натомість у 2021 концепція змінилась настільки, що NewsOne “раптово” став рупором Путіна в Україні, і його “давно треба було” закрити (тут виникає питання, чому ж Володимир Олександрович так довго давав можливість транслювати рупору Путіна).

Дехто намагався пояснити рішення президента. Наприклад міністр культури Ткаченко заявив, що указ про санкції з’явився тоді, коли “з’явились юридичні підстави” для їх застосування (але це не точно) і тут же повідомив, що ініціюватиме блокування і YouTube-акаунтів “112 Україна”, NewsOne та ZIK. Голова СБУ заявив, що це рішення спрямоване на захист територіальної цілісності України і є послідовним кроком в боротьбі з російською агресією. А секретар РНБО Данілов пообіцяв, що власник підсанкційних каналів Тарас Козак стане не єдиним нардепом поточного скликання, на кого будуть накладені санкції, і цього ж слід очікувати й деяким іншим телеканалам. Тут вийшло цікаво, бо Володимир Зеленський в ті ж дні говорив представникам медіа трохи протилежне, мовляв, їм нічого хвилюватись. Арсен Аваков спробував очолити “хрестовий похід” проти Медведчука, заявивши, той обов’язково відповідатиме за свою історичну роль (однак про початок якогось розслідування стосовно Медведчука тактовно промовчав) і попередив, що поліція надасть “жорстку та адекватну відповідь” на спроби вчинити якісь провокації. Петро Порошенко похвалив СБУ за вдалу спецоперацію, нагадавши, що основа для санкцій була закладена ще за його каденції, а заразом нагадав Володимиру Зеленському, що російська медійна присутність в Україні не обмежується трьома підсанкційними телеканалами.

Не мовчали й критики рішення президента. Наприклад, в ОПЗЖ трохи поспівали і пригрозили Зеленському імпічментом (на щастя, обійшлось без стукання черевиками по трибуні). Очільник Національної спілки журналістів Сергій Томіленко заявив, що указ про застосування санкцій є “наступом на свободу слова” і анонсував звернення до міжнародних інституцій (там, щоправда, рішення Зеленського навпаки, знайшло стримане схвалення, як і в низки профільних громадських організацій).

Прослизнути між крапельками, щоб вмоститись на обидва стільці спробував лише спікер ВР Дмитро Разумков, який повідомив, що за рішення про застосування санкцій не голосував, але не через принципову незгоду, а через “відсутність додаткової інформації від СБУ” та необхідність застосовувати в таких випадках не механізм санкцій, а притягати до кримінальної відповідальності. Чого б пан Разумков не прагнув досягти таким маневром, йому це не вдалось – прилетіло з обох таборів, але загалом спікер не настільки комусь цікавий, щоб на його маневри надто звертали увагу.

В усій цій канонаді думок, схвалень, обурень, погроз та перевзувань в стрибку, не вистачало лише одного голосу – тієї, яка навіть буденно намагається затьмарити собою весь інформаційний простір. Гучно мовчала лише Юлія Тимошенко.

Взагалі, мовчати так, щоб тебе почули і зрозуміли без слів – це великий талант і майстерність. Однак, справжньою майстерністю є вміння донести мовчанням саме потрібний зміст, а ще краще такий, щоб кожен знайшов у мовчазному посланні щось близьке самому собі, а не видати те, що дуже хочеться приховати. А у випадку з пані Тимошенко крізь глуху завісу мовчанки проглядається саме другий варіант – Юлія Володимирівна, дуже м’яко кажучи, не в захваті від припинення мовлення “112 Україна”, NewsOne та ZIK, в ефірі яких вона регулярно з’являлась. Можливо, невдовзі це підтвердиться і показниками рейтингів, які відреагують на перерву в сеансах індоктринації “зубожіння”, однак навіть загальнодоступної наразі інформації достатньо, щоб зробити такий висновок.

Стосунки Юлії Володимирівни з “підсанкційною трійцею” є досить давніми та стабільними – вона регулярно ходить на ефіри, її виступи поза телестудіями транслюють на публічних майданчиках “каналів Медведчука” і ця співпраця триває вже не перший рік. Не обходилось і без ексцесів – так, наприклад, у 2017 пані Тимошенко заявила, що її не допускають на телеефіри (чудовий анекдот, чи не так?), звинувативши, кого б ви думали – звісно ж Порошенка, в “репресивному контролі телеканалів”. У відповідь на таке звинувачення в “112 Україна” порахували і повідомили, що Юлія Володимирівна з однопартійцями зуміли цілих 56 разів якось оминути “репресивний контроль Порошенка” над каналом і виступити в прямому ефірі.

У 2020-2021 роках ситуація не надто змінилась – Юлія Тимошенко регулярно виступала в ефірах підсанкційних “112 Україна”, NewsOne та ZIK зі своїми класичними хітами “Тарифи гублять українців”, “Влада нічого не робить (але я осьо туточки)”, “Потрібний “справжній патріотизм™”, а не героїчні гасла”, “Піднімати зарплати треба “простим людям™”, а не іноземним агентам” (так-так, натяк на Сороса, куди ж без нього), “Народ™” проти МВФ”… При цьому пані Тимошенко технічно маневрувала між критикою деперсоніфікованої “влади” (яку українці не люблять незалежно від її персонального складу) та закидами в бік цілком конкретних осіб, наприклад, керівництва “Нафтогазу” та пана Вітренка (пам’ятаємо, що газ – традиційна тема Юлії Володимирівни), Петра Порошенка та посадовців періоду його каденції. Останнім часом пані Тимошенко уникала згадувати лихим словом хіба що Володимира Зеленського та людей, з ним пов’язаних, максимум – пропонувала їм “допомогу” та набивалась в коаліцію.

Загалом, за минулий рік і перші тижні року поточного, Юлія Тимошенко виступала в прямому ефірі підсанкційних каналів понад два десятки разів, і це не враховуючи виступів її однопартійців і транслювання її позаефірних промов. Все дбайливо збережено на офіційному сайті ВО “Батьківщина” (наприклад отак, так, або ось так), сторінках телеканалів у Facebook (ток-шоу Наталі Влащенко, ток-шоу “19”, програма “Великий вечір”, ефір на NewsOne) і їх YouTube-каналах (доки їх ще не забанив пан Ткаченко).

Власне, за запитом “санкції” на сайті ВО “Батьківщина” за 2021 рік можемо знайти лише заяву пана Немирі щодо Нікарагуа (та й то він там вимагає більше часу “на вивчення питань”). Ну і ще пан Наливайченко у грудні 2020 розповідав про свій законопроєкт (чим його не влаштовує чинний закон “Про санкції”, там не сказано). Така ж тиша і на партійній сторінці “Батьківщини” та офіційному акаунті самої пані Тимошенко у Facebook.

Мало не впродовж усієї каденції Володимира Зеленського Юлія Тимошенко намагалась повернутись у виконавчу владу. Спочатку її мрії наштовхувались на незацікавленість команди Володимира Зеленського – там самі справлялись з розподілом посад та напрямків і не бачили причин з кимось ділитись. Згодом – на ставлення багатьох людей з команди Зеленського до співпраці з “Батьківщиною”, яке коливається від напруженої обережності до “тільки через мій труп”. І як тільки вдалось налагодити контакти з главою ОП та частиною керівництва “слуг” – між Юлією Володимирівною і стрибком в крісло прем’єра зі спин коаліції “Слуги” та “Батьківщини” пролягло провалля у вигляді рішення Зеленського припинити діяльність найбільшого медіамайданчика Тимошенко.

А за ним видніється і стіна забуття, яка і так уже нависає над рейтингами Юлії Володимирівни. А ще, доведеться так чи інакше обирати, оскільки варіанту “і нашим, і вашим” уже не залишилось – атака на Медведчука (а фактично на його господаря) цю політику поховала, чому доказом є нещодавні заяви пана Кравчука.

Очевидно, що Юлія Володимирівна не здасться і не облишить наміри взяти те, що, на її думку, належить тільки їй. Але як тепер проляже курс пані Тимошенко до цієї мети – залишається поки що здогадуватись.

Назар Чорний