Професор: Українська мова витісняє російську – і це добре

A що ви маєте на увазі під українським “язиком” ?
тарнопільский,лемберзький,волинянський, йвано-франківський, чи який?про закарпацький взагалі нема сенсу спит робити.

Для начала нужно решить, какой украинский язык мы будем внедрять. Современный литературный украинский язык доказал, что он пригоден для общения и работы. Он оптимально лаконичен и всем пронятен. Сейчас литературный украинский язык уничтожают наши политики. Они внедряют “новий правопис”. В результате ВСЕ документы и книги, а число им – миллиарды, оказались безграмотными, и все украинцы старше 10 лет, тоже поголовно безграмотные! Так что профессор-языковед Богдан Анжюк должен не утешать нас, что украинский язык ширится и растет, а честно закричать – нас загоняют в темноту начала XIX века.

еееххх, малороси, малороси, родилися ви залежними від мокшів, такими й помрете…. вдовбали вам комплекс неповноцінності, що мова українська-це мова селюків і ви з кріпацькою покірністю сприйняли це як належне, невідворотнє і з піною на губах, до хрипоти, доводите, що вам так зручно, легше думати і розмовляти російською тому, що ходили в російську школу тому, що сусід, кацап, розмовляє російською і ви стараєтесь щоб йому комфортно жилося в ненавистній малоросії…. а, путлеру цього тіль й потрібно щоб іти на нас війною, захищати “вас”, недоношених, носіїв і розповсюджувачів чужого, небезпечного, ідеологічного “язика”…. мокші постійно читають ваші російськомовні коментарі і радіють, що їх в десятки разів більше ніж українських….. професора жаль, що він такий короткозорий, його бачення, мабуть, грунтуються на тому, що студенти в аудиторії відповідають йому українською, а того не бачить і не чує, що вийшовши з універа стають російськомовними…..Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
І не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: “Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись”.
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.