Зеленський заявив, що без кредиту МВФ “привид банкрутства занурить Україну у злидні”

Де у тексті є слова про злидні ? Що за дурню ви публікуєте ?

ПОЛІТ НАД ГНІЗДОМ ЗОЗУЛІ або СТРАХ, РОЗГУБЛЕНІСТЬ, ВПЕВНЕНІСТЬ І ВІДЧУТТЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Саме такі слова приходять до голови, коли слідкуєш за ситуацією довкола призначення Михайла Саакашвілі на посаду віце прем’єра. І так, страх – у тих, хто собі вже зумів пристосуватися до існуючих обставин і визначився зі своєю ролею у нинішньому політичному театрі. Опозиції у глухому куті і без жодних шансів вирватися з прірви. Політики та депутати, які опинилися у провладному таборі вже збудували свої певні фортеці і визначилися з формулами співіснування, відповідно, переживаючи декілька штормів і добре себе почувають у придуманому ними самими просторі. Все якось більш менш складалося. Одні одних поливали брудом, але потім спокійно пили каву у парламентському буфеті. І ,здавалося, жодного цунамі вже не буде. Бо виборці, тобто ми з вами, вже посварилися, пересварилися, помирилися і знову намагаємося один одному щось довести.
І тут справжній вибух – Зеленський покликав Саакашвілі. Здавалось, радісна звістка. Бо усі знають, який авторитет у Саакашвілі в світі та як його сприймають в Україні. І особливо важливо, що він «великий друг» «великого путіна». А сама посада, яку йому запропонував президент, досить дивна і без особливого впливу, бо без жодної конкретики чи навіть відповідальності. А деякі навіть переконують, що це такий собі буде весільний генерал. Але є і ті, які нав’язують думку, що це просто старт, щоб замінити самого керівника уряду. Зрозуміло, це провокації і розроблені у маніпулятивних головах і не без допомоги агресорів з Москви. Я навіть читав таку думку, що якщо рада не затвердить Саакашвілі, то президент має її розпустити.
А ось сам президент, постійно відчуваючи свою відповідальність, особливо в такий надскладний час, демонструє впевненість та рішучість. І це надзвичайно імпонує світовій цивілізовані громаді. Здавалось, яка у це час може бути навіть думка про якусь там інтеграцію в Євро Союз, коли стоїть питання виживання. Часами складається враження, що в Україні деякі політичні сили просто зацікавленні в пануванні постійних надуманих конфліктів і вічного протистояння. І навіть колись непримиренні сили об’єдналися, щоб тільки не допустити порозуміння та відчуття єдності у такий час.
А час зараз такий, щоб приймати швидкі неординарні і такі необхідні для країни рішення, які, відповідно, дозволять нам зберегти обличчя та не зруйнувати остаточно той, наразі дещо хиткий, фундамент самоповаги. Це все якась, як на мене , фантасмагорія – партії Януковича та Медведчука голосують в унісон з політичними силами Порошенка і Тимошенко. І усі вони паралельно криком кричать про якусь диктатуру влади та намагання її знищити підвалини державності. При цьому свідомо чи підсвідомо роблять усе, щоб посилити конфлікт і не допустити навіть натяку на порозуміння. Самозакоханість і набутий владний інстинкт відкидає навіть саму можливість думати про завтрашній день держави, а тільки та виключно хаотично кидаються у пошуки вже давно затоптаних стежинок до свого колишнього корита.
Ми можемо довго дискутувати, що це все рука Москви і це олігархи хочуть повернути та посилити свій вплив. Але тільки думаючи та плануючи завтрашній день, ми будимо знати, що саме нам робити сьогодні. Нажаль, на сьогодні ми постійно спостерігаємо якийсь і кимось нав’язаний політичний театр абсурду. І вже часто не розрізняємо, де наші, де ваші, де ті, що ще вчора були проти, а сьогодні вже за те, щоб примиритися з тими, з ким ще позавчора боксували у стінах парламенту. Одним словом, абсурдність абсурду. Зрада – це улюблені тепер вислови Медведчука, Шуфрича, Ківи, Тимошенко, Порошенка, Тягнибока та інших, про існування яких вже починаємо забувати.
Саме відповідальність перед собою кожного громадянина, а головне тих, хто на сьогодні взяв на себе кермо та визначає фарватер має мати пріоритет. А що таке відповідальність ? Дуже логічне і своєчасне питання в умовах збентеженості, страху, невпевненості. Переконаний, що єдиної відповіді чи формули на цю задачу немає. Кожен сам визначає свій рівень поваги до себе і до сусіда чи товариша. В першу чергу ми усі думаємо про найрідніших. І ось дивлячись щодня і часто цілодобово один одному в очі, шукаємо підтримки та впевненості, що завтра все буде добре. І тому той, хто зараз сіє хаос, завтра буде знесений буревієм у бездну забуття з клеймом «негідник». Розробляючи і варячись у своїх меркантильних планах, політики чомусь забувають, що вони вже попали у підручники з історії України, бо цей час отримає назву – Єдність, Гідність та Героїзм або Чорна Рада – 20.
Багато говорять, пишуть і передбачають що після епідемії світ стане іншим. Але чомусь багато хто з нас уявляє собі світ як щось таке собі абстрактне, а насправді, світ – це ми з вами. Просто подаруй маску сусіду, якщо йому треба піти до магазину. Або ще краще, коли ідеш на закупи, запитай у самотньої сусідки чи не треба їй щось купити. Ми люди, а не людиноподібні. Ми повинні навчитися довіряти один одному, а не ставити підніжку, коли хтось має сміливість взяти на себе у такий час відповідальність.
Я дуже сумніваюся, що хтось з сучасних українських політиків краще справиться з реформами, ніж Саакашвілі. І наша з вами підтримка йому дуже необхідна. Давайте змусимо депутатів підтримати людину, яка вже увійшли в історію і не тільки України. Ми мусимо скористатися та використати цю енергію і практичні знання Михайла Саакашвілі. Бо нам ні зараз, ні потім цього не пробачать і ні ЄС ні США цього не зрозуміють.

Вельминешановний пане Скоп.
На жаль в вашому опусі ви виходите з жалюгідних та нікчемних позицій вашого бидла(худоби, якщо що, переклад з польської).
Тому тримаю за найкраще взятися з нею (худобою) за руки, і СКОПОМ – ГЕТЬ, АБО ДО ГІЛЛЯКИ.
З НЕПОВАГОЮ, ЮРІЙ.