Блогер: Зеленський – це безвольна людина, в руках якої опинилася величезна влада

ДУМКА 28, Січень 2021, 09:33 164
Блогер: Зеленський – це безвольна людина, в руках якої опинилася величезна влада

Два роки тому багатьом здавалося, що влада в Україні відтепер належить Зеленському. У 2021-му це питання знову може вважатися відкритим.

Ще жодного разу в Україні стільки влади не концентрувалося в одних руках. І ще жодного разу центральна влада в Україні не виглядала настільки слабкою. Чи варто дивуватися, що повноваження Банкової тепер оскаржують всі, кому не лінь.

Формально, в президентських руках сьогодні контроль над парламентом і силовиками, Кабміном і регіонами. Володимир Зеленський не може послатися на відсутність повноважень і важелів. Відтепер все в країні – це простір його особистої відповідальності.

Але, одночасно, його владна монополія виглядає все менш монопольною. Кожне голосування у Верховній Раді вимагає надзусиль з боку керівництва пропрезидентської фракції. Кожна обіцянка “взяти під особистий контроль” залишається не більше ніж просто словами. До кінця свого другого президентського року Володимир Зеленський ризикує усвідомити, що формальні повноваження повинні доповнюватися неформальним політичним впливом. В іншому випадку, глава держави стає схожий на британську королеву.

Минулорічний демарш Конституційного Суду був нічим іншим як претензією на владу з боку судової касти. Тієї самої, що відчула себе ображеною за підсумком судової реформи. Знесення антикорупційної архітектури було відповідним ляпасом. Заявкою на суб’єктність. Перевіркою меж допустимого. Судячи з реакції офісу президента, ця ставка спрацювала. За підсумком протистояння Судова каста нічого не програла.

Так само не виглядають наляканими українські адвокати Кремля. Хоча нещодавно голова держави обіцяв приструнити проросійські партії і натякав, що потоки фінансування з Росії скоро вичерпаються. Але замість цього партія Москви продовжує нарощувати свій рейтинг в Україні і розширювати свій медіавплив.

З кадровим голодом нова влада зіткнулася куди швидше, ніж хтось очікував. При цьому кадровий голод – це не відсутність професійних кадрів в країні. Це ситуація, коли професіонали не хочуть співпрацювати з владою. Тому що ще свіжа в пам’яті історія річної давності, коли президент відправив свій власний Кабмін на кадрове заклання. Без виразних причин і чітких обґрунтувань. Дефіцит професійних заповнили лояльними. З плагіатом в анамнезі і з Віктором Януковичем в резюме.

Так само як і не виглядають приструненими українські олігархи. Ті самі, з впливом яких шостий президент обіцяв боротися під час своєї передвиборчої кампанії. Замість цього президент натякає на посадку свого попередника і захищає співробітників свого офісу від правоохоронців.

Заради популярності влада порушує зобов’язання перед західними донорами. Заради рейтингу-починає проїдати накопичений ресурс стабільності. При цьому показники підтримки все одно приречені впасти-але тепер в цьому багатті народної байдужості будуть згоряти економічні досягнення минулих років.

Місцеві вибори підтвердили повноваження регіональних гравців. Тих, що готові вбудовуватися в орбіти тільки лише сильної центральної влади. Як тільки центр слабшає-всі вони перетворюються на феодалів, які охороняють свій ресурс від короля. Політична гравітація мало чим відрізняється від будь-якої іншої.

Фактично, обрання Володимира Зеленського ознаменувало настання епохи слабкої держави. В якій центральна влада-незважаючи на всю свою монопартійність – виявляється самим тихим голосом в хорі. В якій формальні держінститути починають поступатися позиціями тіньовим. В якій питання “хто тут влада” знову стає найголовнішим, А відповідь на нього – самим неочевидним.

Вага політика визначається не тільки владою, а й волею. Не тільки умінням подобатися, але і готовністю сваритися. Безумовно, Володимир Зеленський професійно дуже виріс за останні два роки. Проблема в тому, що навіть тепер він нескінченно далекий від того рівня компетенції, що потрібно для президентської посади.

До кінця його каденції залишається ще три роки.