Зеленський спілкується з Путіним, як підлеглий з начальником, – Портников

У кожному своєму зверненні до громадян Володимир Зеленський говорить про необхідність якнайшвидшого завершення війни. І це зрозуміло.

Новому президенту нічим похвалитися навіть перед власними прихильниками. Велика частина пропонованих ним змін катастрофічно непопулярна. Українці виступають проти відкриття ринку землі – я навіть не стверджую, правильно це чи ні, це просто даність.

У влади немає можливості знизити комунальні тарифи. Більшість у парламенті розсипається з огидними скандалами. І це тільки початок ерозії дилетантської влади. Що залишається Зеленському? Говорити про мир. Хто може бути проти миру? Чому про мир не можна говорити з Путіним?

Зеленський не може-Та й не хоче-вибудовувати стосунки з Путіним на рівних. Він постійно ініціює спілкування з російським президентом, а в результаті цього спілкування виграє тільки Путін. Згадаймо хоча б одну історію з Цемахом, а далі буде ще чимало таких історій. Зеленський спілкується з Путіним не як глава держави з главою країни-агресора, а як перший секретар ЦК компартії України з генеральним секретарем ЦК КПРС. І при цьому переконує самого себе і нас, що Путіна дотиснули. Хто дотиснув-то? Путін виставив умови, Зеленський їх виконав, Путін зволив приїхати. І при цьому Путін – зовсім не сильний політик, за останні роки ми могли в цьому впевнилися.

Сила Путіна – в слабкості Зеленського. В слабкості України. Росія після провалу проекту “Новоросія” працювала заради цієї слабкості, увійшла в тактичну згоду з українськими олігархами і виграла. І отримала того партнера, якого хотіла. Тепер залишилося змусити цього партнера погоджуватися з новими і новими умовами, аж до повної відмови від досягнень, які оплачені кров’ю і здоров’ям тисяч людей.

Зеленський часто говорить про необхідність закінчити війну, але ніколи не говорить про те, як саме він хоче її закінчити. А адже це і є найголовніше. Саме від цього залежить майбутнє нашої країни. Саме від цього залежить, чи стануть знову вбивати українців і не виявляться окупованими нові регіони України.

Нам потрібні не слова про закінчення війни. Нам потрібен чіткий, прозорий і зрозумілий план її закінчення. Це може бути план перемир’я. Це може бути план перемоги. Але це не може бути план капітуляції перед ворогом. Капітуляція – це не мир. Капітуляція – це пролог до вибуху в самій країні, це умова для нових територіальних захоплень. Капітуляція – це війна.