Київські майстри створюють один з найбільших макетів України “у мініатюрі”. ФОТО

Ірина Дубровська 21, Лютий 2021, 22:58 187
Київські майстри створюють один з найбільших макетів України “у мініатюрі”. ФОТО

Декоратори, столяри, маляри, механіки та айтішники – в кінці березня 2020 року команда з 35 осіб почала будівництво макета України. Рекордну мініатюру української залізниці в майстерні на Татарці в Києві обіцяють закінчити за 15-16 місяців.

Модель розміром 15 на 7 метрів стане найбільшою в країні. Її планують виставити на огляд публіки до кінця літа 2021-го в одному зі столичних торгівельних центрів. Але це буде лише першим етапом.

Глобальна мета київської майстерні – зробити найбільший у Східній Європі макет на залізничну тематику, який дорівнюватиме площі двох тенісних кортів.

Десятки локомотивів і авто, ландшафти, промислові об’єкти і пам’ятки архітектури – у фантазії про ідеальний світ приватні інвестори вкладають мільйони гривень.

Моделювання, що здається дитячим заняттям, може виглядати по-дорослому. Проєкт Miniland.UA – це мікс лабораторії, цеху і офісу з комп’ютерами, різними приладами, верстатами і мікроскопами.

Те, що прийнято називати “мініатюрою”, в руках деміургів з Татарки набуває таких масштабів, що перетворюється на наочний приклад оксюморона. І зразок того, на що здатні люди, об’єднані спільною ідеєю.

Презентація
На узбіччі дороги завмерли двоє коней і віз, завантажений стогом сіна. Нагорі сидить веселий чоловік із пляшкою чогось міцного. У підводи відвалилося заднє колесо. Поруч пригальмувала поліцейська машина.

 

Сценки для мініатюр придумують на етапі проєктування макета
ВСІ ФОТО: ЕЛЬДАР САРАХМАН
Поки двоє вартових закону регулюють рух на трасі, третій намагається полагодити візок. Їх зріст – близько двох сантиметрів. На нігті мізинця може вміститися кожен з учасників ідилічної сценки, роблячи її казковою і за формою, і по суті.

– Бачите, фіра майже перекинулась. Фірман – нетямущий. Йому поліція допоможе. Але потім, я впевнений, покарає за те, що він в такому стані виїхав, – каже Павло Гущін.

Павло – професійний архітектор родом зі Львова, гітарист групи Season of Melancholy, що грає romantic metal. Останні пару років він обіймає одну з керівних посад в Miniland.UA – приватному багатомільйонному проєкті зі стейкхолдерами, чиї імена тут не називають.

 

Павло: “В Європі моделювання набагато популярніше, ніж в Україні”
У моделювання залізниць Гущін, як і багато хто в майстерні на Татарці, закохався з дитинства. На початку 90-х, коли йому було три роки, хрещений подарував стартовий залізничний набір Piko з колишньої НДР.

– Локомотив тоді дорого коштував, нереально його було дістати. Довгий час я по підлозі катав вагончики. А потім вже була велика колекція.

Про своє захоплення, яке стало улюбленою роботою, Павло розповідає, стоячи біля презентаційного стенду розміром метр на метр. Натискаючи на кнопку збоку, він вмикає освітлення, два потяги на вузькоколійці і наповнює бутафорний світ звуками.

 

Навіть біля невеликого макета можна затриматися надовго, забуваючи про час
Щебет птахів, шум машин і поїздів, мукання корів і кудкудакання курей допомагають осмислити мініатюру тим, у кого туго з уявою. Тим, у кого проблеми з нею немає, вистачить гарного зору і вільного часу, щоби розглянути все в дрібницях і оживити побачене.

Медитація
– Тільки руками не чіпайте! – попереджає Павло Гущін. – Купол двічі вже ламали.

Біля дерев’яної церкві під мелодію дзвонів і стукіт виделок за довгим столом зібралася галаслива компанія.

 

Моделісти відтворюють те, що їм подобається в реальному житті
Застиглі жести і пози свідчать, що людям весело. На тарілках – мікроскопічні курка, хамон, кавун, риба, шашлик. Посуд і пляшки – розміром від одного до чотирьох міліметрів.

– Весілля? – намагається вгадати репортер.

– Хрестини. Бачите, виносять з церкви дитину? І два фотографа працюють, – коментує Павло.

 

Так може виглядати ліліпутське застілля очима Гулівера
Частину фігурок для мініатюр купують, частину роблять самі. Деякі на 3D-принтері, деякі – з дерева.

– У нас тут гриби навіть є, – допомагає розбачити картину Гущін.

– Де? – вдивляється журналіст.

– Треба в ліс йти. Це – білий гриб. А там – лось. Тут – туристи сидять з гітарами біля багаття та палаток. Собака поруч.

 

У презентаційному макеті показали шматочок Карпат і українського побуту

 

Рух авто, поїздів, трамваїв робить мініатюри динамічними
Чим більше розглядаєш цей невеликий макет, тим більше помічаєш нових деталей. Ось, наприклад, будинок лісника. Його дружина годує курей, в той час як чоловік відпочиває на лавці. Ось – скелелаз, що завис на скелі.

– Мені подобається, що я можу показати людям інший погляд на простір, – каже Гущін. – Спочатку людина бачить якусь незрозумілу штуку. А потім ходить біля макету: перший круг, другий, третій… Починає помічати щось менше, ще менше.

Це – медитація по суті. Відокремлюєшся від існуючого світу і пірнаєш сюди.

Комп’ютеризація
– Діма, а поставте, будь ласка, міст Видубичі на місце.

– Аккуратно, аккуратно ставим! – відгукується людина в халаті. – Как саперы говорят: “Вдохнуть! Не дышать!”.

 

Шаблони для інфраструктурних об’єктів моделісти беруть в реальному житті
В основному приміщенні майстерні кипить робота. Голоси, запах фарби, шум від шліфування – все це схоже на мурашник, де у кожного своя роль. Там само, за комп’ютерами, працюють дизайнери, проєктувальники, інженери, програмісти.

Величезний, ще не завершений макет вражає. І це – лише перша частина масштабного проєкту, яку обіцяють показати в Києві через кілька місяців.

 

Під залізничні колії укладають спеціальне покриття, яке зменшує вібрацію
Поліпшену версію України збирають з дерев’яних, фанерних модулів, начиняючи їх електронікою.

– Є силовий каркас, на нього встановлений рельєф, зверху – металева сітка. А потім остаточно формується ландшафт з гіпса, – розповідає Павло Гущін, поки його колега наносить водоемульсіонку на пагорби.

 

Макет складається з безлічі пронумерованих модулів, які можна розібрати і зібрати в іншому місці
Технологічність того, що відбувається, стає зрозумілою, якщо заглянути всередину конструкції – там сотні метрів проводів.

– Значна частина роботи – проєктування, програмування, електроніка, автоматизація. Є системи, завдяки яким їздять локомотиви, машини. Сигналізація, освітлення, переїзди, стрілки, – показує Павло.

Все це під’єднано до комп’ютерів.

– Ось тут буде тіньова станція для заправки машинок, – пояснює Гущін. – Коли авто посилає сигнал, що розряджається акумулятор, її відправляють автоматично по дорозі “під землю”. Туди, де будуть елементи, які заряджатимуть машину також автоматично.

– Керують рухом за допомогою передавачів у вигляді супутників, які висять над макетом, – продовжує він. – За допомогою ультразвуку вони посилають сигнал на приймачі, які є в авто.

 

На найвищій точці встановлюють Олеський замок

 

На замку будуть мікроскопічні ліхтарі з металу з крихітними світлодіодами

 

Модельки людей теж не сидять склавши руки і латають дах замку
Залізничні станції Гайворон і Івано-Франківськ, шахта, електростанція. Міський трамвай. Олеський замок. Віадук у Ворохті, вирощений на 3D-принтері. Міст в Яремче і тунелі. Річка зі справжньою водою, греблею і млином. До ста одиниць рухомого складу. Все це вмістить дітище моделістів з Татарки.

– Ми хочемо показати, що в Україні є багато прекрасних речей та пам’яток, на які варто подивитися і які треба зберігати, – кажуть в майстерні.

Сублімація
Ліс в моделюванні зростає так: спершу скручують з дроту каркас, покривають його полімерною глиною і розмальовують. Потім вирощують листя або голки, використовуючи різні види синтетичних волокон.

 

За день один декоратор з озеленення може зробити до п’яти дерев

 

У відділі флори і фауни поки що переважно хвойні дерева
Анастасія Стрельченко – одна з тих, хто займається флорою. В окремій кімнаті за допомогою статичної електрики і флокатора (спеціального інструменту) наносить голки на гілки.

– Это так называемый “флок”, – сипле вона синтетичні крупиці на каркас, обробляючи його аерозольним клеєм. – И так нужно делать около 15 минут.

 

Настя показує, як на соснах з’являються голки
Цей процес Стрельченко, магістр психології, порівнює з малюванням. Її руки постійно зайняті. Ніяких соцмереж, тільки музика і аудіокниги – ідеальна робота для душевної рівноваги.

– У меня остались клиенты, с которыми продолжаю сеансы по выходным. Советую им тоже превратить хобби в профессию, – каже вона.

 

Статична електрика, клей і частки поролону творять чудеса

 

Готові дерева чекають свого місця на майбутньому макеті
Таких, як Настя, в Miniland.UA багато. Серед них є музиканти, колишні бізнесмени, айтішники, лікарі, реальні залізничники і навіть артисти. Всіх їх об’єднує потреба творити і вирішувати складні інженерні завдання.

– Ми за сім днів не впораємося створити світ, як Бог. Хоча наш Артур за сім днів може створити десь п’ять своїх планеток, – підводить до робочого місця одного зі співробітників Павло Гущін.

Прізвище Артура – Боссо. Співак і кіноактор. Народився в Криму, виріс у Львові. Його перша спеціальність – помічник машиніста, яку отримав в залізничному технікумі.

 

Актор Артур Боссо відчуває себе в ролі режисера і сценариста, коли створює мініатюри з сюжетом
В “Укрзалізниці” Боссо був недовго, пішов у шоу-бізнес. Тепер працює в майстерні, замкнувши в коло давню любов до залізниць і творчість.

Артур, за словами Гущіна, робить нереальні мініатюри.

– Все роблю по інтуїції, – розповідає сам Боссо. – Знаєте, як мама казала: “Як зерно впало, так воно і виросло.

Вже по ходу воно складається в якусь картину. Спочатку, наприклад, я собі придумав річку, а потім вже ті гори вилазять, вже той водоспад. І дерева.

 

На цій мініатюрі Артур зобразив вулицю європейського міста. Чи то Львова, то чи Праги

 

Так виглядає водоспад, створений шоуменом і співаком
З початком пандемії свою творчу енергію актор Боссо сублімує в майстерні, а не на сцені або знімальному майданчику.

– Маленька моторика якимось чином заспокоює нерви, – посміхається він. – Тут приваблює все – процес, очікування, результат. Потужна командна робота, всі дихають в один такт. Це – відрада на всі сто.

Реконструкція
Короткострижений чоловік 1965 року народження. Кремезний корінний киянин Дмитро. Його присутність в майстерні – найкраща відповідь на питання на кшталт: “Ви це серйозно? В країні війна, COVID-19, а ви в іграшки граєте! “.

Він не хоче, щоби його фотографували, писали на камеру, згадували прізвище.

За спиною Дмитра, одягненого в халат з намальованою медаллю “Заслуженому бутафору України”, 14 років роботи в “швидкій”. У складі 93-ї бригади терапевта відправили на Донбас, де багато крові, смерті і руйнувань.

 

Деякі робочі місця нагадують ювелірну майстерню
Зигзаг долі Дмитра прийняв форму жорсткої закарлюки.

– Я еще занимаюсь военной реконструкцией, хотя сейчас “повесил коньки на гвоздь”. Мой профиль – наполеоновский период.

Несколько лет назад объездил полмира. Мы участвовали в постановочных баталиях, и я не мог тогда даже представить, что попаду на реальную войну. После этого многое переосмыслил в жизни, – розповідає він.

 

Електросамокати, 3D-принтери, кухня з кавоваркою – в такій обстановці створюють мініатюри
На українських позиціях в Пісках, під донецьким аеропортом, побратими називали медика “Наполеоном Борщагівським”.

Колись Дмитро навіть перетинався на зльотах реконструкторів в Києві з майбутнім російським бойовиком Гіркіним, який спеціалізувався на Другій Світовій.

– Он ходил где-то рядом, хотя его тогда никто не знал и не обращал на него внимания, – каже моделіст.

 

У кімнаті, де займаються фарбуванням, пахне хімікатами
На відміну від Гіркіна, у Дмитра перемогла тяга до творення. Повернувшись з війни, за протекцією товариша він влаштувався декоратором в один із театрів столиці. Там і отримав від колег “медаль” заслуженого бутафора.

– Устал я от больных, от медицины, – пояснює він зміну діяльності.– Потом инфаркт случился– видать, не все так гладко прошло для меня на фронте.

У цеху на Татарці колишній лікар “швидкої” з лютого 2019-го. Замість медичних інструментів і зброї в його руках тепер інше знаряддя. Він створює ту поліпшену Україну, в яку продовжують вірити і за яку гинуть солдати на Донбасі.

Монетизація
Місце, де живе казка – одне з гасел майстерні на Татарці. Контраст між похмурими зимовими буднями на вулицях Києва і тим, що знаходиться тут, і справді разючий.

Казка коштує дорого. Скільки саме, в Miniland.UA мовчать. Але про масштаби говорить той факт, що невеликий презентаційний макет, який спочатку показували репортерам, обійшовся приблизно в 15 тисяч євро.

Замість відповіді на запитання, до чого такі витрати, тут називають кілька запланованих побічних ефектів проєкту: створення школи технічного моделювання та робототехніки, а також музею макетів залізниць.

 

Екстаз і захват– найпоширеніша реакція людей на макети залізниць

 

У майстерні відтворюють ту техніку, яка працює в Україні

 

Типовий робочий стіл сучасного моделіста
Після навчання в НАУ та КПІ, після власного бізнесу, пов’язаного з електронікою і програмуванням, Володимир Швайко з Вишгорода став директором компанії, що зібрала моделістів.

Його робота – втілювати мрію про краще, про сучасні інфраструктуру і транспорт. Про те, як має бути, він зрозумів ще в середині 90-х, коли зовсім юним потрапив до Німеччини і прожив там деякий час.

– Наша цель – популяризация Украины и моделирования, – каже він. – Вкладывать в это деньги можно сколько угодно, но нужно как-то и монетизировать.

Мы стремимся к созданию локации по опыту музея миниатюр в Гамбурге, через который за последние 10 лет прошло 20 миллионов человек.

 

До створення мініатюр і макетів залізниць Володимир підходить грунтовно

 

Туристична тема в моді серед моделістів

 

Тут можна знайти навіть лелек в типовому гнізді на стовпі лінії електропередач
Ті, хто працює над мініатюрами, мислять глобально. Тут мріють створити туристичний об’єкт світового рівня і дати імпульс до технологічного розвитку України. Цей порив здається наївним і надмірно сміливим. Але ж є досвід Ілона Маска, який зумів капіталізувати широту думки і жагу прогресу.

 

Розгалужена система доріг дозволить рухатися одночасно різним поїздам

 

Ідеальна картинка української глибинки

 

Інженери постійно тестують всі елементи системи
Після візиту до моделістів скептик скаже: вони створюють лише симулякр, жалюгідну подобу дійсності. Але крізь оптимістичну лінзу те, що відбувається, виглядає інакше. Дивлячись терпляче в мікроскоп, щоб правдоподібно розфарбувати качку довжиною не більше трьох міліметрів, доросла людина обов’язково захоче змінювати світ і навколо себе.

– Моделювання допомагає розвивати мозок, пропонувати незвичні ідеї, проєктувати, – пояснює архітектор Павло Гущін, у якого на вулицях Києва постійно сверблять руки щось підправити.

– Вся ця комерція, вивіски, наляпіста безсистемна архітектура – маємо те, що маємо, – цитує він “класика”. – Але головне, що за всім цим сміттям є дійсно класні штуки, які треба зберігати і показувати.

 

Вночі світ мініатюр продовжує жити своїм життям
Сьогодні в цеху на Татарці відбувається те, що третій десяток років обіцяють політики. Тут будують модель України, де безпечно, комфортно, все і всі перебувають на своїх місцях.

І якщо 35 людей здатні створити майже ідеальний простір в окремо взятій майстерні, то чому б 41 мільйону громадян, нарахованих Держстатом, не спробувати зробити те ж саме в масштабах цілої країни?